Видатні архітектори в історії турецької архітектури
Видатний імперський архітектор Мімар Сінан (1490–1588)
Мімар Сінан, також відомий як Коджа Мімар Сінан (Великий архітектор Сінан), народився в 1490 році та був головним архітектором Османської імперії. Його всесвітня слава та визнання є свідченням високої якості його робіт. Він здобув першу популярність, будучи яничаром на службі в османського уряду, але швидко піднявся по службових сходах і став відомим військовим інженером. У віці 50 років його призначили керівником управління придворних архітекторів і доручили звести імперську мечеть, відому як мечеть Шехазаде (Принца/Шахзаде), яка зараз вважається одним із перших шедеврів його багатої творчості. Протягом свого життя він служив трьом різним султанам: Сулейману Пишному та Селіму. II та Мурад III. Його геніальність полягала в тому, що він розумів, як інженерія та архітектура можуть поєднуватися. Щоб збільшити корисну площу всередині споруди, він експериментував з різними варіантами куполів, як одинарними, так і багатокупольними, і, застосовуючи такий емпіричний підхід, досяг геометричної досконалості та цілісної єдності. Вчені вважають, що він спроєктував або збудував 477 будівель, але сьогодні збереглися лише 196. Серед його найвідоміших робіт – мечеть Сулейманіє, мечеть Міхрімах Султан, комплекс Кіліч Алі-паші та лазні Хасекі Хюррем Султан. Мечеть Селіміє в Едірне вважається його найвидатнішим твором. його надзвичайно вагомий творчий доробок.
Balyan Family (18th and 19th centuries)
Родина Балян була відомою османсько-вірменською архітектурною родиною, яка створила проєкти деяких найвражаючих палаців, маєтків, павільйонів і мечетей Османської імперії у 18 та 19 століттях. Протягом п’яти поколінь шість султанів замовляли їм проєкти, починаючи з султана Селіма III і закінчуючи Абдул-Гамідом II.
Родина Балян здобула визнання на початку 18 століття, коли поширення західних ідей по всій імперії досягло свого піку. Вони відіграли важливу роль у розвитку неоосманського стилю, який поєднував елементи неокласицизму та бароко. Родина спроєктувала сім палаців, зокрема палац Долмабахче, чотири фабрики, один казарма, одну мечеть, сім церков, дві лікарні, три школи, дві греблі, один фонтан і один мавзолей. Гарабед Аміра був найвідомішим членом архітектурної команди.
Зараз у Стамбулі всюди можна знайти чудові споруди, зведені цією родиною. Це мавзолеї Махмуда II та Абдулмеджида, палаци Долмабахче, Бейлербеї, Чираган, Єлдюз, Кучуксу, Іхламур, Балталімані та Аділе Султан (Кандиллі), а також мечеті Айналикавак, Ізміт, Меджидієкой, Зінджірлікую, Аязага, Календар та незліченна кількість інших мечетей і палаців.
Мімар Кемаледдін-бей (1870–1927)
Ахмет Кемаледдін, який народився в 1870 році, більш відомий як Мімар (Архітектор) Кемаледдін. Він здобув визнання як будівельник і реставратор у останні роки Османської імперії та в перші десятиліття Турецької Республіки. Разом із Ведатом Теком він був одним із лідерів Першого національного архітектурного руху, який надавав особливого значення турецькій ідентичності в архітектурних виразах. Хоча Мімар Кемаледдін черпав натхнення в сучасній німецькій архітектурі, готель, який колись розташовувався в комплексі «Тайяре» в історичному районі Стамбула, демонструє, що він також розробив виразний турецький архітектурний стиль та ідентичність.
Ведат Тек (1873–1942)
Якщо говорити про перший національний архітектурний рух, то ніхто не може зрівнятися з Ведатом Теком. Рік 1873 – це рік його народження наприкінці 19 століття. Після закінчення середньої школи в Галатасараї він навчався у престижних французьких вищих навчальних закладах – Ecole Centrale та Ecole des Beaux-Arts у Парижі. На початковому етапі своєї кар’єри він працював на османський уряд, обіймаючи дві важливі посади: спочатку як призначений архітектор Міністерства пошти та телеграфу, а потім як головний архітектор палаців, на цій посаді він здійснював нагляд за реставрацією деяких 20 палаців. До його ранніх робіт належать будівля адміністрації провінції Кастамону та головне поштове відділення Стамбула. Його викликали. після проголошення Республіки він вирушив до Анкари, щоб створити Великі національні збори Туреччини. Пристані для поромів «Хайдарпаша» та «Мода», будинок, де жив Седат Тек, і маєток «Джанкая Газі» – це лише деякі з інших відомих споруд, які він спроєктував і збудував.
Тургут Джансевер (1921–2009)
Турецький архітектор і урбаніст Тургут Джансевер народився в 1921 році. Він був нагороджений трьома преміями імені Ага Хана в галузі архітектури. Після закінчення Стамбульської державної академії образотворчих мистецтв за спеціальністю «архітектура» він почав працювати помічником Седада Хаккі Ельдема. У своїй концептуальній роботі він черпав натхнення з фольклору різних регіонів країни. Готель «Анатолійський клуб» у Буюк-Ада, Стамбул (1951–1956), і комплекс «Демір Холідей Вілладж» у Бодрумі (1971) – це два з його найвідоміших проєктів.
Сейфі Аркан (1903–1966)
Сеїфі Аркан, архітектор-модерніст, народився в Стамбулі в 1903 році. Він працював у перші роки існування Турецької Республіки. Після плідного періоду навчання в Стамбульській академії образотворчих мистецтв він скористався можливістю отримати стипендію для продовження навчання в Берліні під керівництвом професора Ганса Пельціга, чиї вчення глибоко вплинули на його світогляд і техніку. Будучи одним із найвидатніших архітекторів тієї епохи, він був залучений Ататюрком до створення президентської резиденції в Чанкаї. Хоча він жив в ту саму епоху, що й Перший національний архітектурний рух, його роботи вирізняються серед інших. Він не базував концепцію своїх проєктів на національній ідентичності, як це робив Ведат. Не на прикладах творчості Тека та Мімара Кемаллетдіна, а скоріше на основі загальних архітектурних принципів.
Седат Хаккі Ельдем (1908–1988)
Седат Хаккі Ельдем, один із піонерів сучасної архітектури в Туреччині, народився того року, у 1908 році. Ельдем, син дипломата, провів дитинство та юність у Європі, де навчався в початковій школі з викладанням французькою мовою та в середній школі з викладанням німецькою мовою. Після повернення до Туреччини він навчався в Академії образотворчих мистецтв, де відвідував заняття, які вели Ведат Тек і Ґуіло Монґері. Одразу після закінчення університету він використав свою стипендію для подорожей Європою. Там він співпрацював з Перре та Пельцігом і відвідав численні міста. На його архітектурний стиль значний вплив мали знання, отримані від турецьких та європейських науковців. Хоча на нього вплинули такі стилі, як ар-деко, інтернаціональний стиль і навіть стиль Ле... На ранні роботи Елдема вплинув Корбюзьє, згодом він спеціалізувався на османській народній архітектурі. Елдема важко однозначно класифікувати через його динамічний і постійно розвиваючий стиль, який змінювався з роками. Будинок Агаоглу, факультет природничих наук Стамбульського університету та комплекс споруд у Фльорі в Стамбулі – це лише деякі з його найвідоміших проєктів.
Монгері, Аллорі та Д’Аранко – троє архітекторів з міста Стамбул, які працювали в 19 столітті.
Завдяки реформам Танзімату Османська імперія в цілому вперше зазнала впливу західної культури (1839–1876). У рамках цієї трансформації Стамбул було модернізовано відповідно до домінуючого в Європі архітектурного стилю – неокласицизму. Європейські архітектори першими почали використовувати цей стиль, а згодом для подальшого поширення його залучили архітектори християнського походження, які працювали в Османській імперії. Наприклад, британського архітектора В. Дж. Сміта найняли для будівництва британського посольства, а швейцарського архітектора Гаспаре Т. Фоссаті – для будівництва російського посольства. Багатьох архітекторів, таких як Валлуарі та Яхмунд, було відправлено до Стамбула під час правління Абдул-Гаміда II, щоб можна або будувати, або досліджувати історію османської архітектури. В результаті їхніх досліджень виникла суміш неокласичних та османських елементів. Школа образотворчих мистецтв (1882) та Імперський археологічний музей є двома найвідомішими спорудами, створеними Валлурі. Раймондо д’Аронко, зі свого боку, впровадив елементи стилю модерн. СтамбулОбидва ці елементи можна побачити в павільйонах палацу «Йилдиз» та в мечеті «Каракой».

