Мугла, Туреччина.
Мугла відома як місце, де час ніби завмирає, де зберігається історія та природа, а море та соснові ліси переплітаються, наче коралові рифи. Вона розташована на вузькій перешийковій смузі між Егейським і Середземним морями.
Мугла – місто в південному регіоні Егейського моря, яке є популярним туристичним напрямком завдяки своєму мальовничому розташуванню, теплому клімату та незайманим пляжам. Від давніх часів і до сьогодні тут бережно зберігають багату історію та культуру міста.
Згідно з наскальними малюнками, знайденими в печерах, перше людське поселення в Муглі, яке протягом багатьох століть було домом для різних цивілізацій, датується доісторичною епохою.
Насолоджуючись сонцем, піском і морем у Муглі, туристи також можуть дізнатися про багату історію цього регіону, відвідавши численні музеї та археологічні пам’ятки міста.
Культурний центр у Муглі.
Будинок культури міста Мугла (Mugla Kultur Evi) – популярне туристичне місце, чудова пам’ятка традиційної турецької архітектури. Цей будинок культури, історія якого сягає 1800-х років, був націоналізований у 1999 році, і сьогодні тут можна ознайомитися з турецькою та грецькою архітектурою, порівнявши їх.
Музей міста Мугла
У нашому музеї представлені зали, присвячені археології, етнографії, гладіаторам і природній історії. Вони розташовані на двох поверхах і розміщені навколо відкритого внутрішнього двору. В етнографічній секції музею можна знайти такі експонати, як ткацькі верстати та ящики з інструментами. Стародавнє місто Стратонікея передало сімнадцять надгробних стел гладіаторів до зали, присвяченої гладіаторам, а відділ археології демонструє скам’янілості рослин і тварин, яким 9 мільйонів років.
Ягджилар Інн.
Починаючи з 1940-х років, мандрівники зупиняються в готелі «Яджілар Хані». У часи розквіту міста він був важливим центром торгівлі. У внутрішньому дворику цієї готелю росте платан, який дарує приємну тінь. Готель було облаштовано на місці старої олійниці (або яхане). Завітайте до нас, випийте чашку чаю під цим платаном і перепочиньте під час вашої подорожі.
Площа Сабургане
Як типове поселення, площа Сабургане (Saburhane Meydani) вирізняється гармонійним поєднанням місцевих турецької та грецької (або мусульманської та християнської) культур, а також унікальним архітектурним стилем, який сформувався під впливом навколишнього ландшафту. Колишня в’язниця дала площі її нинішню назву. Майже сто вулиць, старі готелі, фонтани, базари, площі та мечеті роблять площу Сабургане зразком міського простору. Тут також розташовано майже чотириста зареєстрованих будинків і близько ста зразків цивільної архітектури. Коли ви досягнете глухого кута, ви можете увійти у внутрішній двір із воротами та дістатися до деяких будинків. Будинки в Муглі, як і будинки в навколишньому регіоні, легко впізнаються за… їхні ґанки, внутрішні дворики, дерев’яні прикраси, веранди та вбудовані ванні кімнати, що нагадують шафи.
Димоходи та будинки в Муглі.
Традиційні будинки в Муглі є одними з найвідоміших символів міста, і на їхній вигляд значною мірою вплинули природна та культурна історія міста. Будинки в Муглі можна умовно поділити на турецькі та грецькі. На відміну від інших видів традиційної турецької архітектури, в будинках Муглі немає окремих приміщень, які б відповідали поняттям «гаремлік» і «селамлік». У турецьких будинках, які зазвичай мають два поверхи, поверх, що виходить у сад, називають «житловим» поверхом. Натомість більшість грецьких будинків – це двоповерхові кам’яні споруди з охайним зовнішнім виглядом. Зазвичай ці будинки проєктують так, щоб на першому поверсі були приміщення для зберігання речей, а на другому – житлові кімнати. Немає стіни, яка б їх розділяла. будинки, фасади яких виходять на вулицю або дорогу, що є чітким показником соціального статусу представників купецького класу.
На відміну від інших житлових будівель у цьому регіоні, будинки в Муглі найлегше впізнати за їхніми характерними димоходами. На дизайн димоходів у Муглі значний вплив має місцевий клімат. Щоб запобігти потраплянню води та вітру всередину, димоходи будують із накриттям у верхній частині. Досвідчені каменярі звели «Димохід Мугли» (Mugla Bacasi), який є визначною пам’яткою міста, використовуючи єдиний дизайн турецької плитки.
Історичний ринок «Араста»
Оскільки до Мугли можна було дістатися лише ззовні, проїжджаючи маршрутом Ізмір – Айдин – Чіне, Тавас – Денізлі, всі каравани, що прямували цим маршрутом, повинні були проїжджати через місто. Саме вулицею, яка зараз називається Секібаші, каравани з верблюдами в’їжджали в місто, а в готелях «Яджілар» і «Кочахан» вони зупинялися на ніч. Цей район і сьогодні є важливим торговим центром міської охоронної зони. Каравани вирушали з району Сабурхане, прямували до Таваса «Зміїною гірською дорогою» (Yilanli Dag Yolu), а потім продовжували свій шлях до Денізлі. Зупинялися вони в таких готелях, як «Яджілар», «Ібрагім», «Бачілар», «Балджіоглу», «Конакалти». (Конакалти Хані) та Кочахан (який більше не існує) були центрами міського життя. Вони розташовувалися на ділянці стародавнього караванного шляху. На Арста-базарі (Чаршисі) діяло багато спеціалізованих торгових об’єднань, або «цехів», які позначали певні райони своїми назвами.
«Демірджилер Арастаси» та «Бакірджилар Арастаси» й досі використовуються. «Табахане», що розташований на північ від «Араста», був головним торговим центром міста. Тут зупинялися численні каравани, щоб оглянути шкіру, яка оброблялася на місці. Тканини, виготовлені на ручних ткацьких верстатах, вироби з деревини та високоякісний вапняк, видобутий у горах Хамурсуз, також високо цінуються серед караванників. «Араста», історичний торговий центр, розташований на перехресті північно-південної та східно-західної осей на старому караванному шляху, що проходить через Муглу, – це регіон з розвиненою торгівлею та багатою архітектурною історією.
Надгробок ҐумускесенаМіська рада міста Мілас вирішила звести цю величну споруду як данину поваги видатній особі та її родині. Цією людиною міг бути правитель або військовий командир. На східному схилі гори Содра (Содра Даги), на околиці Міласа, розташоване це поселення, яке колись було місцем розташування некрополя (кладовища) стародавнього міста. Перепад висот місцевості зумовлює те, що гробниця, збудована з мармуру з сірими прожилками, взятого з кар’єрів на горі Содра, піднімається на рівній платформі. У підвалі, де спочивали померлі, на головному поверсі, який використовувався для релігійних церемоній і був оточений колонами, та на верхньому поверсі, який підтримували... ті самі колони утворювали структуру, яка складалася з трьох основних частин.
Дах був збудований, коли великі мармурові блоки витіснили один одного і зсунулися всередину. На ньому були вишиті геометричні та квіткові візерунки, щоб показати, наскільки важливою була померла людина, похована тут, і наскільки майстерно було оброблено камінь.
Цей незвичайний і виразний архітектурний стиль нагадує про мавзолей у Галікарнасі, одне з нових семи чудес світу, і має схожі риси з архітектурою Східного Середземномор’я та Північної Месопотамії (Південно-Східної Анатолії). Його було збудовано в середині другого століття, з урахуванням особливостей конструкції та оздоблення мармуром.
Мечеть КурсунлуРайон Ментесе Балібей є місцем розташування історичної мечеті Курсунлу (Kursunlu Cami), яка датується періодом Османської імперії. Її було збудовано в 1493 році Ес Сейітом Суджааддіном. Архітектор Шеріф Ефенді збудував притвор у 1900 році. Приблизно в той же час Хаджі Ісмаїл збудував подібний мінарет. Великий купол, вкритий свинцем, цієї мечеті, в якій колись розміщувалася медресе з тридцятьма кімнатами, вирізняє її серед інших у Муглі. Кольори, отримані з рослини марена, використовувалися для обробки різьблених прикрас усередині мечеті, і їх доставляли з острова Родос. Основні стіни збудовано з гладко обтесаного каменю в стилі сельджуків.
Мечеть Сейх.Будівництво розпочалося в 1565 році, і шейху Бедреддіну приписують завершення робіт. Мінарет було збудовано на початку дев’ятнадцятого століття, під час однієї з численних реставрацій мечеті. Серед найстаріших мечетей Мугли мечеть шейха (Seyh Cami) вирізняється багатою історією та значущістю. За словами Евлії Челебі, який відвідав її в 1671 році, мечеть шейха в Муглі є важливою спорудою.
Мечеть ЄлліУ районі Кепез, на схід від міських мурів. Ця мечеть має центральний купол, а її притвор увінчано двома хрестовими склепіннями. Підкупольні паруси з ромбоподібною формою підтримують купол. У північно-західному куті західного фасаду є арка, яка веде до притвору (крита галерея), який оточений рядом плиток. Крім того, до мечеті можна потрапити через просторі двері зі східного боку будівлі.
Для виготовлення колон, дверної рами та арок використовували вапняк. Акустику в мечеті забезпечать керамічні куби, які будуть приховані всередині стіни на рівні декоративних елементів. Штукатурні куби, які були сформовані шляхом заливання, здебільшого пошкоджені. Цей виріб було створено у 1300-х роках.
Мечеть Фіруза-беяРозташована в самому центрі району Фіруз-Паша, ця будівля датується 1394 роком і займає центральне місце на просторому внутрішньому дворі. На південь від мечеті, між районами Хісарбаші та Єльдегірмені, розташована центральна площа, оточена приміщеннями медресе. Завдяки свинцевому покриттю купола мечеті, її називають «Курсунлу» – мечеть зі свинцевим куполом; однак, основні стіни споруди збудовані з зеленого мармуру, завдяки чому будівля отримала альтернативну назву – «Гок» – мечеть із зеленого мармуру. До внутрішнього двору можна потрапити з південної, північної або східної сторони. Ця споруда, натхненна ранніми зразками османського дизайну, має планування у вигляді перевернутої літери «Т».
Зокрема, це район Мілас провінції Мугла, село Голяка (Golyaka Koyu), що розташоване в межах району Бафа.
Він височіє над іншими монастирями в цьому районі, будучи найбільшим із них. На східній стороні монастиря розташоване велике подвір’я, а на західній – менше, обидва вони оточені скелями. Верхній замок обнесений стінами і розташований на північ від малого подвір’я, а невеликий захисний замок стоїть на окремій скелі на півдні і укріплений бійницями.
У південно-західній частині, ймовірно, розташовувався релігійний центр. Тут є дві звичайні каплиці, а також печера з апсидою, видовбаною в її внутрішній частині. Короткі сходи перед західною стіною каплиці ведуть до підземної передньої кімнати.
На деяких фресках зображено життя, служіння, смерть і воскресіння Ісуса, а також поховання Лазаря, розп’яття пророка Ісуса, порожню гробницю та сцену Воскресіння.
Вежа з годинникомХаджі Кадизаде Сулейман-ефенді, перший мер міста Мугла, та його дружина, Пембе Ана, побачили подібну конструкцію під час своєї подорожі до Хіджазу, проїжджаючи через Дамаск у 1895 році, і вирішили, що хочуть таку ж у своєму місті. Відповідно, вони найняли відомих грецьких архітекторів для спорудження сучасної годинникової вежі, проєкт якої розробив Фільварус, син Михайла Константина.
Стародавнє місто Міндос.
Міндіс, який сьогодні частіше називають Ґумуслук, є одним із міст, згаданих у працях давніх авторів. Відомий як «колиска Карії», його заснував цар Мавсол. Дістатися туди не становить особливих труднощів. Наразі там майже нічого не залишилося, окрім кількох візантійських церков, фрагментів міських стін, руїн фортифікаційних споруд на пагорбі, які помилково називають лелегійською стіною, а також причалу та вежі. Однак майже всюди під поверхнею можна побачити напівзасипані колони, фрагменти мозаїки та керамічні уламки. Після невдалої облоги, здійсненої Олександром Македонським, це місто перетворилося на мальовниче рибальське селище.
Це один із стародавніх виноробних регіонів. Вважалося, що вживання вина «Минд», розбавленого морською водою, корисне для травної системи. Дійсно, така практика була поширена й в інших стародавніх суспільствах. Сучасне місто Минд, яке раніше називалося Гумуслук, відоме своїми мандариновими гаями. Ткацтво килимів є частиною культури, хоча й у меншому масштабі.
Курорт Коюнбаба, розташований неподалік від міста Ґумуслук, колись використовувався як кар’єр, ще за часів існування Мавзолею. Варто знайти час, щоб його відвідати.
Стародавній театр у Бодрумі
Його було збудовано в 4 столітті до нашої ери, і це велична споруда. Поблизу північної частини стародавнього міста Галікарнас, на південному схилі гори Ґьоктепе, розташований цвинтар, відомий як некрополь. Тут присутні всі характерні риси театру періоду доримської імперії. З класичного періоду Бодрума зберігся лише Античний театр (Antik Tiyatro). Вівтар, де перед іграми приносили жертви Діонісу, та отвори між деякими сидіннями, які, можливо, використовувалися як навіс, є двома з найцікавіших аспектів театру. Завдяки 40 см відстані між кожним сидінням, у театрі може розміститися загалом 13,000 людей.
Церква Каді-Калесі
Церква в замку Каді (Kadi Kalesi Kilisesi) має міцний фундамент, але, незважаючи на це, місцеві жителі відвідують її нечасто. Більшість будівель є важливими пам’ятками, що збереглися з часів елліністичного періоду. Колись ці споруди були місцем зустрічей суддів у Бодрумі. В османську епоху церква в замку Каді була центром місцевої влади та релігії. В османську епоху вона слугувала портом постачання для флоту, а згодом стала важливим торговим центром, звідки здійснювалася торгівля з сусідніми островами Кос і Калімнос.
Бодрумський замок
Саме на цьому острові, який тоді називався Зефіріон, а зараз є півостровом, було засновано місто. БодрумТут було збудовано місто, Туреччину, а також замок, названий на його честь. Родос був домом для лицарів ордену Святого Іоанна, які звели цю споруду у 1406 році. Замок у Бодрумі був збудований у період правління лицарів і досі зберігає свій первісний вигляд і характер. З точки зору архітектури лицарів ордену Святого Іоанна, цей замок є єдиним вцілілим зразком. Це унікальний історичний об’єкт і один із найкраще збережених середньовічних пам’ятників у світі. Замок був збудований із каменів, отриманих із руїн Мавзолею, який колись вважався одним із семи чудес стародавнього світу.
Від часу, коли лицарі ордену Святого Івана покинули Бодрум у 1523, до початку 19 століття османи використовували замок як в’язницю. Під час Першої світової війни британці та французи обстрілювали його, завдавши йому пошкоджень.
Підводний археологічний музей у Бодрумі
Наразі Музей підводної археології в Бодрумі розташований у межах Бодрумського замку (Bodrum Sualti Arkeoloji Muzesi). У світі існує лише один інший підводний музей, і він також розташований у Туреччині; Музей підводної археології в Бодрумі є одним із найважливіших серед таких установ. У 1995 році музей отримав приз «Особлива відзнака» на конкурсі «Європейський музей року».
Бодрумський підводний археологічний музей є місцем зберігання найбільшої у світі колекції амфор зі східного Середземномор’я. У музеї представлено 14 окремих експозицій. Також у музеї є експозиції, присвячені затонулих кораблях «Яссиада» та «Серче Лімані». У Залі уламків скла з місця затоплення корабля «Серче Лімані» представлено три тонни скла, як цілого, так і розбитого, піднятого з найдавнішого у світі затонулого корабля, який зазнав аварії у 1025 році. Крім того, тут можна побачити найбільшу у світі колекцію ісламського скла.
У Музеї археології міста Бодрум ви можете оглянути Залу карійської принцеси, Англійську вежу, уламки східноримського корабля, виставку, присвячену турецькій бані, Залу скляного корабля, Німецьку вежу, Залу монет і ювелірних виробів, Скляну залу, приховану вежу музею, прикрашену зображенням змії, уламки корабля «Улубурун», підземелля, вежу командувача та уламки скляного корабля «Тектас».
Колекція амфор у Музеї підводної археології в Бодрумі є найбільшою у своєму роді. Вежа Балта, в якій розташована зала «Острів королеви», знаходиться безпосередньо поруч із хрестовим склепінням.
Меморіальний мавзолей-музей
Мавзолей у Галікарнасі (гробниця, збудована для Мавсола) є однією з найважливіших історичних пам’яток. місця, які варто відвідати у Бодрумі, і його вважають одним із Семи чудес стародавнього світу. Будівництво розпочалося за життя Мавсола, представника династії Гектамон, якого перси призначили сатрапом регіону Карія (353 рік до нашої ери), а завершила його дружина та сестра Артемісія після його смерті.
Ймовірно, Мавсол, який на той час був найвпливовішим правителем, наказав звести таку величну споруду, щоб його велич прославлялася вічно, а його ім’я не було забуте.
Турецький есеїст і романіст Джевaт Сакір Кабаагачли, також відомий як «Рибалка з Галікарнасу», практично є синонімом міста Бодрум. На запитання про дизайн мавзолею він відповів: «Просто подумайте про це!». Він впроваджував інновації, відкидаючи усталені норми… Яке джерело розчарування! «Коли я думаю про це завдання, всередині мене лунає звук бубна і гуркіт барабанів».
Мавзолей є найвищою спорудою в списку Семи чудес світу, його висота становить 801 футів. Це дорівнює висоті 20-поверхового житлового будинку, або приблизно 50 метрів.
Згідно з історичними джерелами, автором проєкту цієї будівлі був Піфей, якому також приписують створення проєкту храму Афіни в розташованому неподалік Прієні. За словами Вітрувія, тут працювали найвидатніші скульптори IV століття до нашої ери. Бріакс, один із цих скульпторів, був родом із Карії; він створив статуї чотириколісних колісниць, запряжених чотирма кіньми, для Мавсола та Артемізії, які прикрашають Мавзолей.
Незважаючи на те, що пам’ятник існував протягом 1500 років, його було зруйновано землетрусом у 1304 році. Серед Семи чудес сучасного світу, мавзолей зберігся до наших днів.
Руїни Стратонікеї
Стародавнє місто Стратонікея було засноване в III столітті до нашої ери. Селевк I з Сирії влаштував шлюб між своїм сином Антіохом і своєю невісткою, Стратонікеєю. Після одруження зі своєю мачухою, Стратонікеєю, Антіох назвав місто на її честь. Страбон, відомий мандрівник і письменник, повідомляв, що місто вражало своєю чудовою архітектурою. Археологічні знахідки монет свідчать про те, що місто перейшло від використання грошової одиниці Родосу до карбування власної валюти за часів правління Галлієна в 167 році до нашої ери (253–268 роки нашої ери). Акрополь міста розташований на вершині найпівденнішої гори. Цю вершину оточує стіна. Невеликий храм імператора стояв на терасі на схилі, що розташований на північ, трохи нижче сучасної автомагістралі.
Руїни Гераклеї в Латмусі.
У грецькій мові є слово «латмос». Завдяки існуванню богині Лади, ця місцевість у минулому називалася саме так. Стародавні греки перейменували річку Ладу на річку Латмос, коли заснували там місто. Протягом десяти років, коли Плейстарх, представник династії Птолемеїв, правив містом наприкінці третього століття до нашої ери, місто на узбережжі Латмоса було відоме як Плейстархея; пізніше Лісімах змінив назву на Александрею. Однак жодна з цих назв не прижилася. Хоча дата заснування міста невідома, про нього згадується в битві біля Мілета та Магнесії, що відбулася у 2 столітті до нашої ери. Коли місто нарешті звільнилося від римського панування, його статус значно зріс. Багато церков У період, коли місто було єпископським центром, тут було засновано монастирі, а саме у 7 та 9 століттях. Епоха еллінізму стала періодом найбільшої слави для Гераклеї на Латмі. Лісімах розширив міські мури у 287 році до нашої ери, і їх загальна довжина збільшилася до 6.5 кілометрів.
Після занепаду Гераклеї, у першій половині восьмого століття було збудовано кілька монастирів і церков. 170 зразків наскельних малюнків демонструють перехід від палеоліту до неоліту.
Скельні гробниці Кауноса
Попри те, що зараз Каунос відомий як одне з найцікавіших місць у Туреччині завдяки своїм скельним гробницям, колись це було процвітаюче портове місто, але поступове накопичення алювіальних відкладень у морі призвело до втрати ним свого стратегічного розташування. Акрополь міста, розташований на вершині пагорба висотою 152 метри, є його серцем. Деякі частини міських стін на півночі датуються середньовіччям. Починаючи з північної сторони гавані, довга стіна звивається на південь, минаючи село Дальян і піднімаючись на скелі, що лежать далі. За часів Мавсола, відомого сатрапа регіону Карія, де розташований Каунос, було збудовано північну частину стіни. Його гробниця знаходиться в... Бодрум, Туреччина, є одним із Семи чудес світу (Галікарнас). Стіни, що тягнуться в північно-західному напрямку, датуються елліністичною епохою (323 рік до н. е. – 30 рік до н. е.), а ті, що тягнуться в південно-східному напрямку до гавані, датуються архаїчною епохою (750–475 рік до н. е.). Античний театр міста розташований біля підніжжя Акрополя. Серед збережених споруд міста одна належала церкві в стилі базиліки, яка розташовувалася на захід від театру; інші – це фундаменти римських лазень і храму. З Дальяна можна побачити скельні гробниці, які використовувалися з 4 століття до н. е., а згодом були пристосовані римлянами. У скельних порожнинах, видимих з пірсу, розпалювали величезні вогнища, які служили орієнтиром для кораблів. доставляли товари до Кауноса, до стародавнього порту.
Стародавній Кнід.Кнідос – одне з найважливіших прибережних міст Західної Анатолії, яке є частиною регіонального округу Родос. Воно розташоване на самому кінці півострова Датча, де зустрічаються Егейське та Середземне моря. Саме тут ви знайдете мис Текір. Процвітаюча економіка Кнідоса значною мірою була зумовлена експортом вина. У місті було два порти: один для військових потреб і один для торгівлі. Місто було захищене мурами, увінчаними круглими та кутовими вежами. Тут розташовані доричний храм, храм Аполлона та вівтар, круглий храм і вівтар, будівля асамблеї, коринфський храм, сонячний годинник, що показує пору року та час, театр, храм Діоніса та будинки на схилі, одіон. Священне місце Деметри, некрополь і півострів Кріо – усе це важливі споруди та території на археологічній ділянці. «Якщо тут є Геліос, то й у маленькому містечку Кнідос, звісно, є статуя Афродіти, якою він може пишатися; це та статуя, завдяки якій Нікомед, цар Віфінії (на північ від Егейського регіону), отримує всі прибутки», – написав британський археолог Чарльз Ньютон у своєму щоденнику під час роботи в Кнідосі в 1858 році. П’єдестал оголеної статуї Афродіти, створеної Праксітелем для Кнідоса, досі існує, але сама статуя зникла з плином часу.
Стародавнє місто Тлос
Тілос приєднався до Лікійського союзу приблизно у другому столітті до нашої ери. Тлос був одним із небагатьох руїн, які збереглися до 9 століття, оскільки він продовжував функціонувати в період Візантії. Транспортне сполучення було організовано вздовж траси Фетхіє – Коркутелі через район Кемер, 13 кілометрів за межами замкової частини села Яка. Існують докази того, що лікійські міські центри були населені ще з 5 століття до нашої ери. Нічого, що було б давнішим за 2 століття до нашої ери, не було знайдено, тому ми не знаємо точно, коли ці міста були засновані, але життя в Лікії бере свій початок. Сокира, випадково знайдена в Тлосі, також підтверджує цю теорію. Вважається, що Тлос, який тоді називався Талавом, існував. у другому столітті.
Мавзолей Гекатомна
Мугла, одне з найважливіших міст у регіоні Карія, що розташований на південному заході Анатолії, є місцем розташування мавзолею та святилища Гекатомноса (мавзолей і священне місце Гекатомноса). Стіна Теменосу, Колона на честь Менандра, подіум святилища та самі гробниці утворюють згаданий меморіальний комплекс (камерний зал, гробничний зал, саркофаг і дромос). Ці пам’ятки є особливими з багатьох причин: вони є єдиними спорудами такого роду, які збереглися до наших днів, вони датуються більш раннім періодом, ніж мавзолей у Галікарнасі, вони є пам’ятником батькові Мавсола, і вони мають ті самі розміри, що й мавзолей у Галікарнасі. Робота виконана на високому рівні з точки зору архітектура та інші важливі види мистецтва, такі як скульптура та настінний живопис. Це робить його найважливішим похоронним пам’ятником стародавнього світу та символом культу померлих. «Саркофаг із фресками» вирізняється тим, що є єдиним відомим зразком такого роду з класичної та елліністичної Анатолії, і він був створений для особливо видатного діяча.
Стародавні поселення в Ксантосі та Летооні (об’єкт Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО)
Ксанф розташований у провінції Анталія, за 46 кілометрів від Фетхіє, неподалік від села Кінік. До того, як у 545 році до нашої ери він потрапив під перське правління, Ксанф був фактичною столицею стародавньої Лікії. Приблизно через століття після цього місто було зруйноване пожежею. Місто було знищено, але його відбудували, і воно стало столицею Лікійського союзу у другому столітті до нашої ери. Згодом місто було завойоване римлянами, а потім візантійцями, і залишалося під візантійським контролем до арабських вторгнень у 7 столітті. Як культурний центр, що демонструє вплив лікійської, елліністичної та римської культур, а також культур, які існували до і після них, це місце було внесено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Внесено до Списку всесвітньої спадщини в 1988 році.
Летон, розташований на території сучасної провінції Мугла, всього за 4 кілометри від Ксанфосу, був релігійним центром стародавньої Лікії. На цій священній території розташовані храми Лето, Аполлона та Артеміди, а також залишки монастиря, фонтану та римського театру. Храм Лето, присвячений матері Артеміди та Аполлона, є найбільшим серед подібних у західній частині міста. Ця споруда, спроєктована за зразком периптера, має розміри 30,25 на 15,75 метра. Розташований на схід від нього, храм Аполлона також був збудований у доричному стилі, але він зберігся не так добре, як храм Лето, і має розміри лише 27,90 на 15,07 метра. Храм Артеміди, найменший з них, Друга споруда розташована в географічному центрі та має розміри 18,20 на 8,70 метра. Летон і Ксанф – це лише два з багатьох місць, які включено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Острів Седір
На острові Седір (Sedir Adasi) можна знайти руїни, висота яких, за оцінками, становить від 0 до 15 метрів. З міста Ула, що в провінції Мугла, з району Ак’яка та села Камли, що в районі Мармаріс, щодня відправляються човни, щоб доставити туристів до цього місця.
Колись на цьому острові проживала громада, відома як Кедреаї, і він розташований у затоці Керамос. Раніше, за часів Османської імперії, острів називався Сехіроглу, а зараз його знають як Седір. Хоча колись на острові, можливо, було багато кедрових дерев, на сучасному острові Седір їх більше немає.
Цей трикутний острів і розташовані неподалік острови Ората та Кучук-Ада мають берегову лінію довжиною 800 метрів. Східна частина перешийка, що розділяє дві частини острова Седір, є місцем, де вперше оселилися люди. Ця територія обнесена стіною і містить міський театр, релігійні центри, королівську резиденцію, порт та інші важливі громадські та релігійні споруди. На східі розташований некрополь, який є частиною портових споруд материка та інших громадських об’єктів.
У давнину вважалося, що Родос володіє всіма землями в цьому районі, включно з островом Седір. Історично Родос мав найбільший вплив і домінував над півостровом Бозбурун, який є частиною Родоського півострова. У місті розташовані святилище Аполлона, Велика базиліка, церква Кістак і Агора, а також театр, який може вмістити 2500 глядачів.
Ідіома
Місто Ак’яка розташоване в північно-східній частині затоки Гокова і є місцем розташування стародавнього міста Ідима, якому понад 2500 років. Сьогодні руїни міста Ідима можна побачити від села Гокова до підніжжя гори Кран (Кіран Даги). Залишки акрополя (верхнього міста), що датуються IV–III століттями до нашої ери, можна знайти на пагорбі, який підіймається на північ від села Гокова. Тут можна відвідати некрополь (кладовище), де траплялися трагічні події, на східному схилі пагорба. Гробниці, видовбані в скелях, що вкривають схил пагорба, були збудовані в стилі житлових будинків, щоб померлі могли продовжувати «жити» після смерті. Деякі з цих скельних гробниць були збудовані з більшою розкішшю, ніж інші. архітектура споруди віддзеркалює стиль храмів, які можна знайти в багатьох стародавніх містах Анатолії. Це було зроблено, щоб підкреслити наявні на той час розбіжності в рівні добробуту. Нісдібі, розташоване між Ак’якою та селом Ґокова, є місцем розташування монументальної скельної гробниці, яка є найкраще збереженою серед подібних. Візантійська фортеця Азмак, розташована на сусідньому пагорбі, добре видно з цієї ж дороги.
Скельна гробниця АмінфасаУ Фетхіє є багато скельних гробниць, видовбаних у крутому скелястому схилі; три з них є храмами, а інші демонструють зразки інженерної майстерності. «Гробниця царя», один із трьох типів храмів, збереглася відносно неушкодженою порівняно з іншими двома. Цей іонічний храм з двома колонами між антами є проєктним варіантом фасаду храму, видовбаного в скелі; його назвали гробницею Амінфаса (Aminthas Mezar) через напис «Амінфас, син Гермапія», який розміщено в центральній частині східної стіни, і датують 4 століттям до нашої ери. Інші гробниці, які є символом міста, розташовані на тому ж крутому схилі на схід, і вони є найкращими прикладами... приклади, які містять інформацію про обробку металів і деревини в регіоні Лікія.
На панелі, що веде до гробниці, зображено двері з чотирма основними секціями. Всередині приміщення є три лінії та стеля, яка чергує гладку та шорстку поверхню.
У 18 та 19 століттях багато людей відвідували стародавнє місто Тельмесс (Telmessos Antik Kenti) та розташовані неподалік скельні гробниці.
Каякой
Село Каякой розташоване всього за 8 кілометрів на південь від Фетхіє і раніше було відоме як Карміліссос. Філологічні дані свідчать про те, що село було засноване в III столітті до нашої ери; однак, не було знайдено жодних артефактів, старших за IV століття до нашої ери. Усі будівлі, розташовані на схилі пагорба, збудували греки, які переїхали туди в другій половині дев’ятнадцятого століття та в першій чверті двадцятого століття, скориставшись захистом, який надавала Османська імперія представникам меншин. Після обміну населенням між Грецією та Туреччиною місто було покинуте. Через природні фактори село має вигляд покинутого міста-привида, оскільки... дерев’яні двері, вікна та зовнішні стіни будинків згнили. До того, як місто було покинуте, тут налічувалося близько 350–400 будинків, які були збудовані таким чином, щоб не заважати один одному з точки зору видимості та освітлення. Загальна площа цих будівель, кожна з яких займала 50 квадратних метрів, була розподілена між двома поверхами. Підвали зазвичай розташовувалися на першому поверсі. Дощову воду збирали з дахів і зберігали в підземних резервуарах, розташованих поруч із вхідними дверима кожного будинку. Серед будинків розташовано багато невеликих каплиць, а також дві великі церкви, школа та митний пункт.
Морські черепахи, зокрема вид логгерхед (Caretta caretta), на пляжі Ізтузу. Пляж
Окрім того, що Ізтузу – одне з останніх місць на Землі, де можна зустріти морських черепах виду Caretta caretta, це також лише другий пляж у світі, який зберіг свій первісний, природний вигляд. Милі черепахи, які мешкають на пляжі Ізтузу, досягають у висоту від 1 до 1,5 метра і важать близько 150 кілограмів. Ці чарівні істоти випливають на берег, де за допомогою задніх лап викопують ямки, в які відкладають яйця. Після настання темряви новонароджені черепашенята, керуючись місячним світлом, інстинктивно прямують до океану. Це нелегке завдання, оскільки малюкам потрібен час, щоб дістатися до води. Вони повинні постійно рухатися, поки не зійде сонце. сонце сходить, і стає трохи тепліше. Ті, хто не захищається від сонця та птахів, гинуть. Навіть після того, як вони досягають океану, ризик залишається. Їм судилося стати їжею для риб, доки вони не досягнуть певного розміру. Керуючись інстинктами, ті небагаточисленні карет, які виживають до дорослого віку та стають гігантськими, зрештою повертаються на пляж, де вони народилися.
Під час періоду розмноження на цьому пляжі заборонено розводити вогонь або використовувати будь-які джерела світла, оскільки це може збентежити молодих особин і відвести їх від моря. На пляжі заборонено зводити будь-які постійні споруди, а яйця збирають у безпечному місці. Екологи з усього світу збираються на пляжі, щоб облаштувати табір під час нересту, і час від часу вони організовують ходу до берега.
Відкриваючи стародавні шляхи.
У Муглі є великий потенціал для розвитку різних видів туризму, окрім звичайного відпочинку на пляжі. Пішохідні походи є популярною альтернативною формою туризму, і було облаштовано багато відомих туристичних маршрутів, таких як Лікійська стежка (Лікійський шлях), Карійська стежка (Карійський шлях) і стежка Кануні (Кануні-йолу).
One of the 10 best long-distance walking routes in the world is the Lycian Way, which spans 540 kilometers and links 19 ancient cities along its route.
Лікійська стежка, якою колись користувалися кочові племена протягом тисячоліть, починається у Фетхіє та веде до Анталії. Мандрівники Лікійською стежкою можуть очікувати на зустріч із різноманітними об’єктами: римськими дорогами, стародавніми стежками та дорогами, якими колись ходили мули, – усе це вони зустрічатимуть на своєму шляху між узбережжям і горами. Тут є природні дива, такі як бухта Кабак (Kabak Koyu) і бухта Дженнет (Cennet Koyu), а також історичні місця, як-от Антіфелл, Сдіма, Летоон, Ліміра, Сімена, Ксанф, Патара, Аполлонія, Хімера, Міра, Олімп і Фазеліс, а також місця для ночівлі, як-от поселення, готелі чи місця для встановлення наметів, розташовані вздовж маршруту.

