Величні зразки турецької архітектури.
Палаци та маєтки в Стамбулі
Палац Долмабахче
Долмабахче, що розташований у СтамбулСпочатку це була затока на європейській стороні Босфору. Султан Ахмет I та його наступник Осман II поступово засипали затоку, щоб розширити імператорський сад у 17 столітті. Згодом це місце отримало назву «Долмабахче», що в перекладі означає «засипаний сад». У цьому саду в 17 столітті також було збудовано палацовий комплекс – палац Бешикташ на набережній. Однак у дев’ятнадцятому столітті, під час правління султана Абдулмеджида II, оригінальний дерев’яний палац було знесено, і на цьому місці було збудовано палац Долмабахче, який став головним імператорським палацом. Після багатьох років перебування в палаці Топкапи у районі Фатіх, королівська родина переїхала туди. відома родина Балян, зокрема Нікогос і Карабет Балян, звели палац Долмабахче, один із найкращих зразків неоосманського стилю, який поєднав елементи італійського та французького мистецтва епохи Відродження з бароко та османською архітектурою.
Палац Топкапи
Палац Топкапи, розташований у районі Фатіх Стамбула (на історичному півострові), був адміністративним центром і імператорською резиденцією Османської імперії в період її розквіту. Після того, як султан Фатіх Мехмет завоював Стамбул у 1451 році, перші споруди палацу були зведені в період з 1451 по 1481 рік. Найстаріша будівля, Чінілі-Кошк, розташована у першому дворі, до якого можна дістатися з площі Айя-Софія через Імператорські ворота, Баб-і Хумаюн. Споруди палацу розташовані у другому дворі, до якого можна дістатися через Середні ворота (Баб’ус Селам). Гарем, де проживала імператорська родина разом із членами своїх великих родин, розташований за третім двором. І, нарешті, в самому кінці... у будівлі є критий прохід, що веде до четвертого корту, до якого можна потрапити через кімнату, де раніше зберігалися коштовності.
Павільйон Кучуксу
Сади імператорської родини стали джерелом натхнення для будівництва павільйону Кучуксу на азійському березі Босфору, на території сучасного району Кучуксу, що входить до складу Бейкоза. На початку 1800-х років, за часів правління султана Махмуда, було збудовано дерев’яний палац у два поверхи. Під час правління Абдулмеджида в 19 столітті оригінальний палац було знесено; до цього ним користувалися султани Селім III і Махмуд II. Нікогос Балян, представник відомої родини Балянів, розробив проєкт і керував будівництвом павільйону Кучуксу. Павільйон невеликий, оскільки він був призначений для використання султанами під час їхніх коротких візитів до сільської місцевості або під час полювання. експедиції в найближчі ліси.
Павільйони «Іхламур»
Долина Іхламур, на місці сучасного району Бешикташ у Стамбулі, була популярним місцем для пікніків серед мешканців міста у 18 столітті. Однак, за часів правління султана Абдулмеджида в дев’ятнадцятому столітті, родина Балян замовила будівництво павільйонів Іхламур, а також багатьох інших палаців і павільйонів. Обидва павільйони – Павільйон для церемоній і Павільйон для свити – виконані в стилі бароко.
Павільйон «Айналикавак»
Єдиним, що залишилося від колишнього палацу Айналикавак, є павільйон Айналикавак, який був четвертим за величиною в Стамбулі після палаців Долмабахче, Топкапи та Ускюдар. Через його розташування поблизу старої верфі на березі Золотого Рогу, його називали як палац Терсане (верф), так і палац Золотого Рогу. Перші споруди комплексу були збудовані в 17 столітті, але до кінця 18 століття павільйон став відомим як палац завдяки численним добудовам. До цих споруд належить павільйон Айналикавак, який, на думку деяких, датується часом правління султана Ахмета III. Однак султан Селім III наказав знести значну частину палацу, щоб розширити верф. Багато з цих споруд... твори класичної османської музики були написані тим самим султаном, коли він переважно проживав у павільйоні Айналикавак. На згадку про нього відомий османський каліграф вигравірував вірші на склі.
Павільйон у стилі шале
У 1880 році, коли султан Абдул-Гамі́д II переїхав з палацу Долмабахче до палацу Єльдиз, він наказав звести багато нових споруд, зокрема невеликий павільйон у стилі шале. Раймондо Д’Аронко, відомий італійський архітектор того часу, спроєктував і збудував прибудову до палацу. Багато видатних особистостей, зокрема Вінстон Черчилль, Шарль де Голль і кайзер Вільгельм II, відвідали цей павільйон.
Палаци та маєтки за межами Стамбула
Агрі
Палац Ішака-паші
Палац Ішака-паші розташований на Шовковому шляху, за 5 кілометрів на схід від міста Догубейазит, у віддаленому південно-східному регіоні країни. Це унікальний зразок архітектури Нідерландів 18 століття, часів «тюльпанової ери», збудований на схилі гори. Архітектурний стиль комплексу – це еклектичне поєднання османського, перського, вірменського та сельджукського стилів. Фасади прикрашені барельєфами та різьбленим каменем, що нагадує мистецтво сельджуків. Згідно з написом на дверях гарему, будівництво комплексу було завершено 1784 роком Ішаком-пашою. Дерево також використовувалося як декоративний елемент, особливо під час будівництва балок, які були зведені у вигляді тривимірних скульптур і мали символічне значення. у турецькому мистецтві. Шак Пача був першопрохідцем, який застосував систему опалення, розроблену за зразком лазні. Війна та землетрус у 19 столітті завдали значних збитків палацу, але у 1992 було розпочато програму реставрації, і до 2000 будівлю було внесено до попереднього списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Амасья
Садиба Хазеранлар.
Садиба Газеранлар у районі Ялібою міста Амасья вважається одним із найкращих зразків традиційної архітектури Османської імперії 19 століття. Газеран Ханим, відома мешканка цього району, замовила будівництво садиби у 1865 році. У 1986 році, після масштабної реставрації, садибу було відкрито для відвідувачів як етнографічний музей.
Карабук
Будинки в Сафранболу
Сафранболу, місто на північному сході Туреччини, дає нам змогу оглянути будинки, збудовані в період Османської імперії, зокрема ті, що датуються 18 століттям. Завдяки особливостям розташування річкових долин, Сафранболу нагадує серію терас. Більшість будинків – це дво- або триповерхові споруди, збудовані з суміші дерева та каменю. Багато нижніх поверхів османських будинків, збудованих у 18 столітті, були зведені з каменю. Верхні поверхи, які мають підпірні стіни, є просторими, незважаючи на невелику площу ділянок. Вісі будинків злегка зміщені між поверхами, що надає будівлям дещо викривленого вигляду; це пов’язано з тим, що верхні поверхи були збудовані таким чином, щоб забезпечити максимальне проникнення сонячного світла.
Замки та фортифікаційні споруди
Фортеці Стамбула
Міські мури Стамбула вражають, незалежно від того, чи спостерігати за ними з моря, чи з суші. Мури Константинополя, найвідоміші серед подібних споруд пізньоантичного та середньовічного періодів, були зведені візантійським імператором Костянтином Великим і оточували місто з усіх боків. З південного боку місто захищали мури Мармари, а з північного – мури Золотого Рогу. Сухопутні мури Константинополя захищали місто від ворогів і витримали численні облоги протягом понад тисячі років, доки османи не захопили місто в 1453 році. Ці мури розташовувалися на західній стороні міста і простягалися приблизно на 6 кілометрів від Мармурового моря. до верхньої частини Золотого Рогу. Внутрішні та зовнішні стіни, вежі та рови, які частково збереглися до наших днів, були збудовані імператором Феодосієм II у першій половині V століття. Османська імперія неодноразово ремонтувала міські стіни Константинополя протягом століть, але вони й досі стоять як нагадування про імперське минуле міста.
Дівоча вежа
Киз Кулесі (Вежа Діви) – це вежа, розташована на невеликому острівці біля південного входу до протоки Босфор, неподалік від узбережжя Ускюдара в Стамбулі. З часів Візантії її знають як Вежу Леандра. На невеликому скелястому виступі навпроти Ускюдара, на місці стародавнього Хрисополіса, було збудовано митний пункт для обробки вантажів, що надходили з Чорного моря. Оборонна стіна острівця, залишки якої можна побачити сьогодні у воді, колись з’єднувала його з азіатським материком. У вежі розміщувався візантійський гарнізон, коли Стамбул був захоплений османами в 1453 році. Через зв’язок з історією про Геро та Леандра, вежу часто називають Вежею Леандра. землетрус 1509 року та пожежа 1721 року сприяли руйнуванню вежі. Згодом вона використовувалася як маяк. Після того, як вежа виконувала функцію карантинного пункту, султан Махмуд II вперше її відремонтував у 1832 році. Згодом, у 1945 році, її знову відремонтувала адміністрація порту, а остаточно – у 1998 році, під час зйомок фільму про Джеймса Бонда «Світ недостатньо великий».
У вежі зараз розташовано популярне кафе та ресторан, які використовують вигідне розташування будівлі та її унікальний вид на місто, що відкриває панораму римської, візантійської та османської епох. Кілька разів на день приватні човни підвозять і забирають відвідувачів до вежі.
Галатська вежа
Завдяки своєму вигідному розташуванню, Галатська вежа стала однією з найвідоміших визначних пам’яток Стамбула. З неї відкривається чудовий вид на райони Бейоглу та Каракой.
За часів правління візантійського імператора Юстиніана, приблизно у 507 році нашої ери, вежу, можливо, було зведено вперше. Генуезці називали її Вежею Христа, а візантійці – просто Великою вежею. Коли генуезькі купці оселилися в районі Галата та заснували торгові пункти вздовж Середземного та Чорного морів, вежа набула того вигляду, який вона має сьогодні.
Унаслідок землетрусу в 1509 вежі було завдано збитків, але османський архітектор Гайреддін її відремонтував. Гайреддін також брав участь у реставрації комплексу султана Баязіда II в Едірне. Протягом правління Сулеймана Пишного у вежі утримували ув’язнених, яких примушували працювати на суднобудівній верфі Касимпаша. Наприкінці 16 століття астролог Такіюддін Ефенді добудував обсерваторію на самому верху, але знову вежу використовували як в’язницю в період між 1546 та 1595 роками, за часів правління султана Мурата III.
Вежа почала використовуватися як обсерваторія для спостереження за пожежами з 1717 року, хоча раніше, у 16 столітті, її ненадовго використовував османський військовий оркестр, відомий як «Мехтер». Після пожежі в 1794 році вежу довелося відбудувати, і до неї додали невеликий виступ (балко́н). У 1831 році вежа знову згоріла, і її відбудували, додавши ще два поверхи та конічну вежу на вершині.
Легендарний османський авіатор Хезарфен Ахмет Челебі є героєм однієї з найцікавіших історій, пов’язаних із цією вежею. Згідно зі словами відомого османського мандрівника Евлії Челебі, Хезарфен Челебі використовував крила, прикріплені до його рук, щоб злетіти з вершини вежі до Ускюдара. Кажуть, що, побачивши, як ця дивовижна людина це робить, султан Мурад-хан запідозрив його і відправив до Алжиру.
Ця вежа заввишки 66,90 метра зараз є популярною місце, яке варто відвідати туристамЗ балкона відкривається чудовий вид на Стамбул.
Діярбакир
Діярбакірські замки та фортеця
Фортеця Діярбакир була спочатку збудована в III столітті нашої ери, у римський період, а згодом її було укріплено та розширено. Для зведення стін фортеці використовували місцевий базальтовий камінь, завдяки чому вони стали другими за шириною та довжиною оборонними стінами у світі після Великої китайської стіни. У 2015 році ЮНЕСКО включила фортецю Діярбакир до свого списку об’єктів всесвітньої спадщини.
Фургон.
Ванський замок
Урартське царство збудувало фортецю Ван у 9 столітті до нашої ери на східному березі озера Ван, безпосередньо на місці руїн їхньої давньої столиці – міста Тушпа. Від мідян до вірмен, від парфян до римлян, від сасанідів до персів, від візантійців до арабів, від сельджуків до Сефевідів, від Афшаридів до Османської імперії та росіян – цей замок бачив усе. Протягом століть замок був під владою різних культур, і будівля несе на собі сліди кожної епохи та її мешканців. На мечеті, збудованій султаном Сулейманом у п’ятнадцятому столітті, є напис часів правління Ксеркса I, який правив у п’ятому столітті до нашої ери.
Замок Хосап
The 17th-century Hosap Castle stands on the Van-Hakkari road in Van province. The rivers in the area inspired the name, which means "beautiful water." Sari Suleyman Mahmudi, chief of the Mahmudi tribe, commissioned the construction of the castle, which served as the seat of power for the province until the Tanzimat reforms of the nineteenth century.
Мерсін
Дівочий замок
Сьогодні ви можете знайти Кізкаласі (Замок Діви) на острові в провінції Мерсін, всього за 300 метрів від узбережжя Середземного моря. Замок, який спочатку був збудований у четвертому столітті до нашої ери, зазнав значних реставраційних робіт у тринадцятому столітті. Його північна та західна стіни є чудовим прикладом традиційної кладки з обтесаного каменю. У 13 столітті замок перейшов під контроль анатолійського емірату Караманідів, а потім у 14 столітті – до Османської імперії.
Готелі та базари
Аксарай
Султанахі (готель «Алаеддін»)
Султангені (Султанський караван-сарай), збудований султаном Алаеддіном Кейкубатом I у 1229 році в період правління сельджуків, вважається одним із найкращих зразків архітектури епохи сельджуків. Квадратна кам’яна мечеть у внутрішньому дворі караван-сараю слугувала місцем для духовного відпочинку мандрівників, а особливо примітна мечеть, розташована поблизу міста Аксарай, а також вишукані гравюри на головних воротах.
Стамбул
Великий базар
Великий базар, розташований у районі Фатіх Стамбула, є одним із найстаріших критих ринків у світі. На його території, що займає 4000 квадратних метрів, розташовано понад 30,700 магазинів. Первісна споруда базару датується 15 століттям, часом, коли султан Фатіх Мехмет завоював Стамбул; пізніше султан Сулейман Пишний розширив його до нинішніх розмірів у 1701 році. За роки свого існування базар пережив численні землетруси та пожежі, але це не зменшило його величі чи значення. Історія торгових закладів сягає часів, що передували землетрусу 1896 року, після якого з’явилися сучасні магазини. Наразі понад 26,000 людей безпосередньо працюють завдяки тому, що базар продовжує функціонувати. як великий торговий центр. Це одна з найпопулярніших історичних пам’яток у світі, яку щодня відвідують від 250,000 до 400,000 людей.
Ринок спецій
Ринок спецій у районі Еміньону є другим за відвідуваністю ринком Стамбула. Будівництво Нової мечеті, до складу якої входив Єгипетський базар, було розпочато за наказом Хатіче Турхан Султан у 1660 році, а частину коштів на будівництво було виділено з доходів, отриманих від єгипетської провінції Османської імперії. спеції, як і раніше, відіграють важливу роль у торгівлі на базарі.Окрім того, що тут розташована відома крамниця, в цьому районі є багато інших магазинів, зокрема тих, де продають турецькі солодощі та інші ласощі, ювелірні вироби, сувеніри, а також сухофрукти та горіхи.
Едірне
Базар Алі-паші
Герсеклі Семиз Алі-паша, останній великий візир султана Сулеймана, у 1569 році доручив архітектору Сінану звести цю споруду. Уздовж його 270-метрової довжини розташовано близько 130 крамниць. Сьогодні на базарі продається широкий асортимент товарів, зокрема одяг, взуття, сумки та інші товари для дому, а також сувеніри з Едірне.
Готелі «Рустем-паша»
Ця будівля, зведена в 1554 році за наказом Рустема-паші за проєктом архітектора Мімара Сінана, є чудовим зразком османської архітектури 16 століття. На першому та другому поверхах будівлі розташовані магазини. Хоча зараз вона зачинена, будівлю було відремонтовано, і після Другої світової війни вона деякий час функціонувала як готель.
Мадраса (теологічні школи)
Конья
Медресе Каратай
Емір Коньї, Джелялеттін Каратай, розпорядився про початок будівництва медресе у 1251 році. Особливо відомі своєю красою та вишуканістю керамічні вироби та оздоблення цього закладу. Зараз у музеї, який після реконструкції став Музеєм керамічного мистецтва, представлені зразки кераміки, декоративні елементи та артефакти епохи сельджуків.
Сівас.
Медресе Ґок
Медресе Ґок, збудоване в 1271 році, добре відоме двома мінаретами, які розташовані по обидва боки від головного входу. На мінаретах викарбувані зображення тварин, зірок і силуетів дерев. Завдяки використанню блакитної плитки, яка нагадує небо («ґок» означає «небо» турецькою мовою), будівля отримала таку назву. У будівлі є лише один внутрішній двір, у якому розташовані басейн і фонтан. Двір розділений на дві частини: одна веде до навчальних класів, а інша – до мечеті (месджіду, молитовної кімнати).
Ерзурум
Медресе з двома мінаретами.
Саме в місті Ерзурум, що розташоване у східній частині Туреччини, ви знайдете медресе з двома мінаретами (Cifte Minareli Medresesi). Ймовірно, медресе було збудовано ще за часів правління сельджуків, у 13 столітті, але це лише припущення. Медресе є важливим не лише тому, що це найбільша споруда такого типу, а й завдяки архітектурним та декоративним нововведенням, які воно уособлює. Медресе, що складається з двох поверхів, займає ділянку землі розміром 35 на 40 метри. Свою назву пам’ятка отримала завдяки двом цегляним мінаретам, які височіють на 26 метри на її північному фасаді. Вони прикріплені до восьмикутних основ, що розташовані на вершині квадратних колон. Верхня частина прикрашена рельєфним зображенням пальми, а нижня – у наборі представлено медальйон, прикрашений каліграфічним написом, на якому зображено ім’я Аллаха, пророка та чотирьох халіфів.
Будівлі, призначені для релігійних цілей.
Стамбул
Собор Святої Софії
Собор Святої Софії, розташований в районі Султанахмет історичного півострова Стамбула, був спочатку збудований у 537 році в Константинополі, столиці Східної Римської імперії. Східноримський імператор Юстиніан доручив звести будівлю, яка згодом стала імператорським храмом Римської імперії. Завдяки найбільшому внутрішньому простору серед усіх будівель того часу, цей храм часто вважають зразком візантійської архітектури. Ісидор, математик і архітектор з Мілета, розробив план будівлі. Після завоювання Стамбула султаном Фатіхом Мехмедом собор Святої Софії було перетворено на мечеть. Закони ісламу забороняють зображення фігуративних об’єктів, тому в соборі… Інтер’єр було повністю демонтовано, а мозаїки закрили шаром штукатурки. На їхньому місці встановили ісламські елементи, такі як мінбар і мінарети. Після заснування Турецької Республіки Айя-Софія була перетворена на музей. Айя-Софія, спільний християнсько-мусульманський культовий комплекс, була одним із найвражаючих музеїв у світі до 2020 року. У липні 2020 року, згідно з президентським указом, Айя-Софія знову відкрилася для богослужінь як Велика мечеть Айя-Софія, і зараз вона є всесвітньою культурною перлиною.
Ая Іріні (Агія Іріне)
Церква Святої Ірини, розташована на першому внутрішньому дворі палацу Топкапи на історичному півострові Стамбула, ймовірно, була збудована у 4 столітті. Однак, згідно з деякими джерелами, на цьому ж місці ще до часів правління Костянтина I існувала інша церква. До того, як було збудовано першу Святу Софію у 360, Свята Ірина була офіційною церквою Константинополя. Після руйнівного землетрусу, який вразив Константинополь у 740, Святу Ірину було відреставровано та прикрашено мозаїками та фресками за часів правління імператора Костянтина V. Однак, після захоплення Стамбула Османською імперією у 1453, церкву було включено до території палацу Топкапи, і її почали використовувати як арсенал. на зламі 20 століття церкву вперше використали як військовий музей. У такому стані вона перебувала до кінця 1970-х років, коли її перетворили на концертний зал для класичної музики.
Музей Каріє (церква Хора)
Спочатку церква Хора була зведена як частина сільського монастирського комплексу за межами міських стін Константинополя. Зараз її можна знайти в районі Едірнекапи в Стамбулі, який також відомий як Каріє. Її первісна назва – церква Святого Спасителя в сільській місцевості, але після розширення міських стін і включення її до меж міста, вона стала відома просто як Хора. У 12 столітті Марія Дукіня, теща візантійського імператора Олексія Комніна, перебудувала церкву, надавши їй сучасного вигляду. Відомі мозаїки та фрески були додані впливовим візантійським державним діячем Феодором Метохітом у 14 столітті. Один із найкращих зразків мистецтва епохи Палеологів можна побачити в мозаїки церкви. Після завоювання Стамбула церкву було перетворено на мечеть Каріє, а фрески та мозаїки всередині було покрито шаром штукатурки. Фрески було виявлено під час тривалого процесу реставрації після того, як мечеть було перетворено на музей у 1945 році. Мечеть Каріє, яка зараз є музеєм, і де тривають масштабні реставраційні роботи, залишатиметься закритою до 2020 року.
Мечеть Султанахмет (Блакитна мечеть)
Мечеть Султанахмет, також відома як Блакитна мечеть, є діючою мечеттю, збудованою в османську епоху, і розташована в районі Фатіх на площі Султанахмет. Мечеть була збудована на початку Нового часу, між 1609 і 1616 роками, за часів правління султана Ахмета I. Її інтер’єр прикрашений вишуканими мозаїками та мозаїчними куполами. Місто Ізнік, Туреччина, відоме чудовою якістю і зніківської плитки, в якій домінує синій колір. Більше ніж 20,000 плиток із понад 50 різними візерунками тюльпанів прикрашають нижні рівні. Велика кількість мінаретів (шість) є ще однією помітною особливістю мечеті, оскільки це відповідає її величі та розкішному внутрішньому оздобленню.
Мечеть Сулейманіє
Видатний архітектор Сінан отримав замовлення від султана Сулеймана (Сулеймана Пишного) на будівництво мечеті Сулейманіє, однієї з найважливіших імперських мечетей османської епохи. Мечеть Сулейманіє, розташована на пагорбі з видом на все Константинополь, вражає своїми розмірами та викликає почуття величі завдяки своєму стратегічному розташуванню. До будівництва мечеті Джамиліка у 2019 році вона була найбільшою мечеттю Стамбула.
Фургон.
Церква Акдамар
Церква Акдамар була збудована між 915 і 921 роками на острові Акдамар, який є частиною озера Ван у провінції Ван, що розташована у східній частині Туреччини. Єпископ Мануель, який був архітектором, отримав завдання над цим проєктом після того, як його замовив Гагік I Арцруні, король Вірменії. «Тип Хріпсіме» характеризується тим, що його збудували з червоного обтесаного туфу, а його дизайн нагадує чотирипелюсткову конюшину. Архітектурні рельєфи, що зображують релігійні сцени, прикрашають зовнішню частину церкви. Їх широко визнають одними з найкращих зразків середньовічного мистецтва. Фрески на біблійну тематику прикрашали внутрішні стіни. Хоча з 2007 року церква є музеєм (і з того часу була закрита назавжди), вона все ще є... відчиняється лише раз на рік для проведення релігійних обрядів.
Анталія
Церква святого Миколая.
Міра – стародавнє місто, розташоване на території сучасної південно-східної Туреччини, де знаходиться церква Святого Миколая – стародавня східноримська базиліка. Цю споруду було зведено у 520 році нашої ери над гробницею святого Миколая, який у наш час більш відомий як Санта-Клаус або Дід Мороз. Ця церква є важливою не лише як місце для здійснення релігійних обрядів, але й як чудовий зразок візантійської архітектури, а також тут збереглися одні з найгарніших фресок у всій Туреччині.
Трабзон
Сумелінський монастир
The Orthodox Sumela Monastery can be found in the Zigana Mountains of Trabzon Province, Turkey, which is on the northern Black Sea coast of the country. The exact date of the monastery's construction is unknown, but it is thought to have begun in the 4th century, during the reign of Emperor Theodosius I. The monastery is a stunning structure, built on rocks and accessible via a path through the forest, and is particularly well-known for its 18th-century frescoes depicting biblical scenes from the lives of Christ and the Virgin Mary. The monastery was closed and turned into a museum in 1923, but on August 15, 2010, it hosted an Orthodox Mass for the first time since then.
ЕдірнеМечеть СелімієЦя квадратна мечеть є видатним зразком архітектури, що вирізняється одним великим куполом і чотирма витонченими мінаретами. Вона внесена до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Архітектор Сінан, який жив у 16 столітті, в період розквіту Османської імперії за часів правління Сулеймана Пишного, безсумнівно, є одним із найвидатніших... відомий архітектор часів Османської імперії. Едірне, колись відоме як Адріанополь, було столицею Османської імперії до Стамбула, і тут розташована мечеть Селіміє. Мечеть Селіміє, за словами самого архітектора Сінана, була його «шедевром». У віці вісімдесяти років, під час правління султана Селіма II, він збудував мечеть Селіміє (1568–1575).
Майстерність Сінана як міського планувальника підтверджується вдалим розташуванням мечеті, завдяки якому нею можна милуватися здалеку. Ця споруда є найкращим прикладом мечеті з вісьмома колонами і є вершиною його проєктів із центральним куполом: великий центральний купол підтримується вісьмома масивними колонами, а між ними розташовані вражаючі, заглиблені аркади. Характерною рисою османського стилю в проєктуванні мечетей є високі, витончені куполи та високі, стрункі мінарети. З іншого боку, мечеть Селіміє є однією з найгарніших і найважливіших з історичної точки зору мечетей у світі. Це великий комплекс, який включає мечеть, дві квадратні медресе, торговий пасаж (арасту) та богословську школу. має розміри 190 на 130 метрів. Конструкцію підтримують вісім величезних колон і вісім менших куполів у стилі мукарнас. Елементи мукарнас виступають назовні та підіймаються вгору, створюючи ефект консолі, і водночас збільшують простір під ними, щоб погляд одразу привертався до купола.
АнкараМечеть Хаджі БаярамаУлус – район на околицях цитаделі Анкари, де розташована мечеть Хаджі Баярама. Перша будівля турецького парламенту була збудована в цьому районі у 1923 році; вона є частиною традиційного історичного планування, до якого також входять будівлі османського періоду та раннього періоду Республіки, як-от мечеть Хаджі Баярама та храм Августа. Район розташований на вершині пагорба, який колись був курганом. Як язичницька, так і мусульманська громади шанували це місце з 8 століття до нашої ери, коли воно слугувало Акрополем стародавньої Анкри.
Мечеть Хаджі Баярама, збудована у 15 столітті, є однією з найважливіших мечетей в Анкарі та й надалі відіграє значну роль у релігійному житті міста. У вісімнадцятому столітті її перебудували, і вона набула вигляду мечеті пізнього сучасного періоду. Відсутність купола та використання дерев’яної стелі є найхарактернішими архітектурними особливостями цієї мечеті. Дизайнер Мехмет-бей відповідав за її будівництво.
Цистерни та акведуки.
Стамбул
Базиліка – підземний резервуар для води.
Базиліка – найбільший і найстаріший підземний резервуар для води в Стамбулі, який і досі використовується. Він розташований на південний захід від собору Святої Софії, на Першій пагорбі. До того, як було збудовано цей резервуар, тут стояла велика базиліка, зведена у III–IV століттях до нашої ери в період раннього Римського царства, яка була важливим центром торгівлі, юриспруденції та мистецтва. У 476 році пожежа знищила будівлю, і вона назавжди втратила своє призначення. На початку VI століття, за часів правління імператора Юстиніана I, було збудовано Базиліку. З цього резервуару водою забезпечували Великий палац та інші розташовані поблизу споруди, зокрема сади, внутрішні дворики та палаци. Вода подавалася сюди по трубопроводу з Белграда. Ліс, що розташований за 20 кілометрів, використовувався для наповнення цистерни. Палац Єребатан (Yerebatan Sarayi) має розміри 138 на 64 метри і підтримується 336 колонами, які були перенесені з інших стародавніх споруд. За оцінками, в цій цистерні можна зберігати 100,000 метричних тонн води. Водопостачання палацу Топкапи здійснювалося з цієї цистерни, яка є єдиною стародавньою цистерною, що досі використовується в наш час. У 1985 році цистерну було відреставровано та додано дерев’яні пішохідні платформи; з 1987 року ця споруда є музеєм.
Узункемер (Довгий акведук)
Саме в 1563 році, за часів правління султана Сулеймана Пишного, архітектор Сінан збудував Довгий акведук як частину системи водопостачання Кіркчесме. Це була найбільша робота, над якою коли-небудь працював цей відомий архітектор. Споруди цієї системи були пошкоджені руйнівними повенями того ж року, але їх швидко відремонтували. З огляду на це, можна припустити, що систему водопостачання Кіркчесме було завершено в 1564 році. Бельградський ліс розташований у північній частині Стамбула, і ця система збирає поверхневі води з навколишньої території та транспортує їх до міста. Західна та східна гілки є двома найважливішими частинами цієї системи. Довгий акведук можна знайти в на заході. Загалом система складається з 33 величних акведуків. Один із них, відомий як Довгий акведук, має 97 окремих арок, призначених для проведення води під землею. Його довжина становить 711 метрів, а висота – 25 метрів.
Кіріккемер (Зруйнований акведук)
Зруйнований акведук Кіріккемер є частиною водопостачальної системи Кірікчесме, спроєктованої Сінаном, будівництво якої було завершено в 1564. Для транспортування води по всьому місту водопостачальна система Кірікчесме використовує 33 акведуків і 55,374 метри трубопроводів. Вона має дві гілки – одну на схід і одну на захід – і збирає воду з джерел у північній частині міста. У Кемербургазі, на східній гілці, розташований зруйнований акведук. Його довжина становить 207 метри, а висота – 35 метри, що робить його найвищим акведуком у системі. Три з арок були однозначно ідентифіковані як пізньоримські реліквії. Через різкий поворот на 90 градусів після певної точки, акведук називають Кірік (зруйнованим). Егрі (вигнутий) акведук отримав свої не зовсім вдалі, але влучні прізвиська.
Акведук Валенса
Стародавня система водопостачання Стамбула включає в себе акведук Валенса. Фракійська система водопостачання, від якої збереглися залишки, є найбільшою відомою стародавньою мережею водопостачання. Акведук Валенса доставляв воду з Фракійського півострова до центру міста, де вона наповнювала Німфей Максимус на площі Теодосія (площа Беязит), а потім резервуар Бінбірдірек. За часів римського імператора Валенса будівництво було завершено (364–378 роки). Ймовірно, початкова довжина споруди становила близько 971 метра, а висота – близько 27 метрів. У середні віки система все ще використовувалася, незважаючи на кілька перебоїв у постачанні, спричинених землетрусами та війнами. акведук став частиною основної системи водопостачання міста у 15 столітті (за часів правління султана Мехмета II).
Лікарні та лазні
Сівас.
Мечеть і лікарня в Діврігі
Це досить вражаючий комплекс, що поєднує мечеть і лікарню. У провінції Сівас розташований замок Діврігі, а також мечеть і лікарня Діврігі. Туран Мелек, дружина Ахмета Шаха, заснувала двоповерхову лікарню у 1228–1229 роках; архітектор Хуррем Шах також спроєктував мечеть. Обох – Ахмета Шаха та Туран Мелек – поховали в мавзолеї, що є частиною лікарні. Своєрідна склепінчаста конструкція та вишукані різьблені прикраси – це дві найхарактерніші особливості цього комплексу. Портики, міхраби, мінбари та колони щедро прикрашені. Завдяки багатим зразкам традиційного анатолійського кам’яного мистецтва, а також унікальній архітектурі, цей комплекс було внесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Амасья
Дарруссіфа (лікарня та притулок).
Розташований в Амасьї, Туреччина, на узбережжі Чорного моря, Дарюссіфа – це оздоровчий центр, який також виконує функції притулку. Його було зведено Ідіз Хатун на початку 14 століття на честь свого чоловіка, султана Ольджаїто, за часів правління Ільханату. Це був медичний центр, де проводили лікування та навчання, і його послуги надавалися пацієнтам безкоштовно, за зразком благодійних фондів, поширених у турецько-ісламській культурі. Дарюссіфа, що означає «ворота здоров’я», є прямим перекладом арабського слова. У будівлі є склепінчасті коридори та кімнати, а також внутрішній двір з арками з двох боків. Архітектура будівлі нагадує традиційну ісламську школу або медресе. Сабунджузаде Серафеддін ібн Алі, видатний лікар, отримав там медичну освіту. Книга, яку він написав, «Кітаб-уль-Джеррахія-і Ільханійє» («Книга про хірургію епохи Ільханатів»), принесла йому славу. Історія використання музики як терапії для людей з психічними розладами, яка пов’язана з цією будівлею, відображається в її сучасному використанні для музичної терапії. З 1997 року будівля функціонує як Муніципальна академія музики і продовжує свою діяльність донині.
Бурса
Стародавні термальні лазні Бурси
Бурса, також відома як стародавня Пруса, – це історичне місто на північному заході Туреччини, яке славиться своїми природними гарячими джерелами. Чекирге, село в Туреччині, відоме своїми цілющими гарячими джерелами, і в місті розташовано численні подібні купальні. У шостому столітті, за часів правління східноримського імператора Юстиніана I, були збудовані перші купальні в Чекирге. У наступні століття, за часів Османської імперії, візантійські купальні з куполами були відреставровані та розширені султаном Баязидом II, і сьогодні вони продовжують приваблювати туристів. Кажуть, що «срібляста вода» Бурси бере свій початок із міфічної гори Олімп у Мізії, і її використовують у багатьох старих купальнях міста. Турецькі лазні.
Ізнік
Лазні Ісмаїла-бея
Ісмаїл-бей, впливова місцева постать, імовірно, використовував невеликий хамам (турецьку лазню), розташований поблизу Ізніцької брами в Стамбулі, як свою приватну лазню. Куполи цих лазень, збудованих у 15–16 століттях, відомі своєю вишуканою красою.
Фонтани
Німецький фонтан.
Німецький фонтан (або фонтан кайзера) – один із багатьох історичних фонтанів на площі Султанахмет, що розташована в історичному районі Стамбула. У період між 1988 і 1901 цей фонтан був виготовлений вручну в Німеччині, а потім доставлений до Стамбула, де його зібрали. Кайзер Вільгельм II доручив звести цей восьмигранний фонтан у неовізантійському стилі як подарунок місту Берліну. Внутрішню частину купола прикрашають золоті мозаїки.
Фонтан Міхрішах Султан.Цей фонтан, розташований у павільйоні в районі Кучуксу, був зведений за наказом султана Селіма III у 1806 році на честь його матері, султани Міхріса. Ця споруда, що розташована неподалік від Босфору, стала символом цього району, оскільки її часто зображують на старих малюнках, присвячених цій місцевості.

